"Welch tiefe Ruhe ist über alle Friedhöfe gebreitet! Wenn man dort mit über der Brust gekreuzten Armen liegt, gehüllt in das Leichentuch, dann gleiten die Jahrhunderte vorüber und stören so wenig wie der Wind, der durch das Gras fächelt."
 Gustave Flaubert, November 

Коли отець наш милосердний кого з
нас покличе, проводжай з жалем, та без укору i попрьокiв; перехрестись та й
скажи, як щодня у отченашi читаєш: ."Господи! буде воля твоя з нами грiшними!" I
не удавайсь у тугу, щоб вона тобi вiку не укоротила: бо грiх смертельний
накликать на себе не тiльки смерть, - i саму болiсть, хоч би яку-небудь: бо, не
поберiгши тiла, загубиш i душу на вiки вiчнi! Бiльш усього пам'ятуй, що ти
ховаєш сьогоднi, а тебе заховають завтра; i усi будемо укупi, у господа
милосердного на вiчнiй радостi; i вже там не буде нiякої розлуки, i нiяке горе,
i нiяке лихо нас не постигне.
Iще ж i се ми думаємо, що як постигне кого-небудь бiда i нещастя, що похова кого
iз своєї сiм'ї або i родичiв, то буцiмто сеє чоловiковi приходить за його грiхи
й неправди прежнiї. Нi, не так сеє! Ось послухайте лишень, як нам панотець у
церквi чита, що господь небесний нам як отець дiтям. А пiсля сього не грiх нам
буде i таке примiнити: от зберуться дiти на вулицю грати, та будуть промеж ними
щасливiшi, та усе б то їм, замiсть iграшки, битись та лаятись, а меж ними буде
дитина плохенька, смирна, покiрна, i що усяк її може забiдити. Адже правда, що
батько тiєї дитини, щоб вона не перейняла худа вiд своєвольникiв, жалкуючи об
нiй, кликне з вулицi до себе i, щоб воно за товариством не скучало, посадить
бiля себе та й приголубить, i понiжить, i, чого вона забажа, усього їй дасть.
Пожалуй, хлопцi, що на вулицi зостались, не знаючи, яке добро тiй дитинi у
батька, будуть жалкувати, що узят вiд них товариш. Дарма, нехай жалкують, а йому
у отца дуже-дуже добре! От так i небесний наш отець з нами робить: бережеть нас
вiд усякої бiди i береть нас прямiсiнько до себе, де є таке добро, таке добро...
(Григорій Квітка-Основ´яненко) 

Jeder Zustand, ja jeder Augenblick ist von unendlichem Wert, denn er ist der Repräsentant einer ganzen Ewigkeit.

Goethe am 3. November 1823 zu Eckermann